Дуже дивна відчуття: з одного боку розумію, що чим меньше пишеш, тим нижчий рівень та бажання в цілому. Але з іншого - не могла добрати слів, бо вони ніби зроблять те, що відбулося реальністю в яку доведеться повірити.
Три дні після мого дня народження помер мій вітчим. Чи колишній вітчим? Не знаю, як це назвати, враховуючи, що вони з мамою розлучились та рік ми взагалі не спілкувались особливо. Але чорт забирай, він був моїм вітчимом з 12 років, я пам'ятаю його ще до того, як він бухав кожен день, обісцяв мою арендовану квартиру та взагалі сильно скотився через залежність.
Я пам'ятаю його чудним гіком, що відкрив для мене світ ігор, що плекав мої дивні зацікавлення, що на перше побачення з моєю мамою приніс мені ліцензійний диск з третім фільмом Гаррі Поттера, бо знав, що я люблю це. Пам'ятаю його, як людину, що через все місто притягла свій комп'ютер до нас додому, аби потішити мене з температурою 40. Як розумного, цікавого та імпульсивного чудика в шапці-жолуді, який любив робити малі приємні сюрпризи та став моїм батьком.
Так, було багато лайна через його залежність, через доволі важкий характер але він з'явився в момент, коли я була підлітком та зміг вибудувати хороші стосунки, не дивлячись на різні нюанси. Здається, наші стосунки були краще, ніж їхні з мамою.
Мабуть дивно відчувати втрату батька, ніколи його фактично не маючи, але тут важливий ще один момент, який тільки сьогодні я зрозуміла. Для мене він, як людина, розділений на дві окремі особистості: той самий дивакуватий тато-гік та асоціальний алкозалежний, що викликає тільки відразу. Не дивлячись на те, що перша особистість фактично "померла" вже давненько, її відлуння для мене ще залишалось, як і надія на повернення, коли друга "особистість" втратить свою силу. Втім, сила залежності тільки збільшувалась, через що він втратив контакт зі мною та стосунки з мамою.
Але ж поки людина жива, то є ще надія, правда ж? Зі смертю людини померли дві особистості одночасно без шансу на повернення тієї, адекватної, яку я оплакувала всі ці роки. Це все дуже дивно та відчувається дещо нереально, адже йому було всього 47 років, через два тижні мало бути 48.

Не знаю, чим закінчити цей запис. Остаточного розуміння, що це дійсно так поки немає, просто час від часу раптово накриває, а потім ніби знову відходить десь далеко.