Куточок плаксонімів
Posts with tag тривога
Duchy przeszłości
Протягом багатьох років мене переслідують привиди минулого. Більш як сім років тому мій щоденник став, так би мовити, "надбанням громадськості". Моя найближча подруга прочитала його, принесла колишньому, він своєю чергою - іншій близькій подрузі, а я залишилась з кровоточивими ранами від огульної зради.
Боліло так сильно, що мій мозок виставив бар'єр й зараз, коли я починаю ділитись чимсь відвертим у щоденнику, просто не можу продовжити. Мені замало анонімності, здається, що я буквально на долоні та вони вже знайшли мою схованку та прочитали від палітурки до палітурки.

І от зараз, стільки років потому, у час, коли люди радше шукатимуть умовний тік-ток чи моніторити сторіс, я вирішила відновити глибоку рефлексію та описи буденності. Без остраху отримати осуд за те, що поїхала з країни, без обережних огинань моментів, які можуть вивести на те, хто я(хоча це комічно, враховуючи нік), без відчуття, що у моїй брудній білизні вже почали копирсатись.
Просто для себе, аби "зафільмувати" минуле та повернутись до нього коли-небудь згодом, коли цей текст перестане бути частиною мене і перетвориться на історію.
Wreszcie
Ну що, через тиждень я буду десь в окрузі Дніпровської області (сподіваюсь) та із завмиранням чекатиму на висадку.
Чи мені страшно? Неймовірно. Я ловлю себе на тривожності буквально на всьому, про що думаю.

Чи я правильно купила білет і мене не наїбали?
Чи я знайду автобус?
Чи це буде нормальний автобус, в якому можна витримати таку довгу поїздку?
Чи не почнеться менструація десь прямо отут?
Чи не прилетить десь поруч?
Чи я приїду до початку комендантської години?
Чи не знімуть з мене статус?
Як я витримаю цю поїздку?

А це тільки запитання стосовно поїздки, і тільки в одну сторону. Мені страшно від незнання, від тих жахастиків, які намалював мозок.
Але я так чекаю на цей день, як ні на що, окрім нашої перемоги. Через півтора року ми нарешті побачимось… Нарешті.