Куточок плаксонімів
Posts with tag робота
Рік тому я описувала свій топ робіт. І в той момент, як моя чергова робота виглядає на ту, що от-от закінчиться скажу про неї пару слів.

Piekarnia-cukiernia Ozdowscy
В цілому не найгірше місце, здебільшого завдяки графіку та віддаленості від дому(що з лютого зміниться, матір його в корито), а також терпимому колективу, за правилами якого я навчилась грати. Так, я не найкраща людина у світі, але не те щоб сильно шкода.
Тож, найгірше тут - тупориле керівництво, яке не тільки не бере на себе жодної відповідальності принаймні за щось, але й відверто аб'юзить працівників. Маніпуляції умовою, газлайтинг та відношення, як до тупішого створіння змушують моє око сіпатись абсолютно не метафорично. Наскільки б це не була "в цілому ок" робота, але таке відношення - то щось за гранню розуміння для мене.
Не знаю, як довго ще тут працюватиму, але цього хазяїна я б обходила десятою дорогою, якщо відверто.
Ostatni dzień wolny przed dniami powszednimi
Так шкода, що вихідний закінчується. Рідкісні миті насолоди, коли вихідні випадають на суботу та неділю. Два дні підряд, ще й коли Малий вдома.
Сьогодні було дуже ліниво - дивились з Ма новий серіал. Навіть переступила себе, аби зазирнути в щось нове. Пишаюсь собою.
Трохи почитала, до книжкового клубу непогано було б таки встигнути. Нічого, ще маю багацько часу. Залишилось його витрачати на читання.
Доречі про читання, пошукали з С. подарунок мені на новий рік. Замовлятиму його тут, бо так дешевше й простіше. Щоправда не кажу, що купуватиму зі своєї картки, адже він зможе вислати гроші тільки на українську. Зате ще трішки й зможу читати книжки на e-book'у, як дуже давно мріяла. Як чудово.

А ще та клята гикавка. Цілий день мене переслідувала й от знову почала гикати. Дурня якась з тим тілом.
Nienawidzę swojej pracy
Вітаю себе з початком найжахливішого робочого періоду. Попереду у мене п'ять робочих днів, один вихідний, шість робочих днів, один вихідний та ще шість робочих днів.
Навіть звучить це як повне моральне та фізичне виснаження.
Тішить тільки те, що ми будемо не по одній людині, що знімає частину навантаження та дає сподівання не вмерти на третьому тижні. Але, враховуючи мій психоемоційний стан на зараз, я радше піду на лікарняний на другому тижні. У психіатра.
Znowu brak nastroju
Завтра мені 28. Другий рік святкуватиму без партнера, й хтозна, скільки їх таких ще попереду… З планів хіба що за тортом сходити та насолоджуватися трьома вихідними. В принципі все.
Мама йде в другу зміну, приятелі - на виставку Ван Гога. Після повідомлення про день народження та необхідність бути з малим запала тиша. Здається, що дрібниця, але неприємно якось. В суботу один з них на дні народження, тому грати теж не будемо. В принципі я й не чекала, за ці пів року ми грали в НРІ чотири чи п'ять разів. Принаймні в неділю точно граємо онлайн з моїми котиками. Дуже без них сумую…

На роботі все складно й просто одночасно. Складно в розрізі взаємин з колегами (не вмію в ці ваші соціальні ігри, хоч ти лусни), тільки здається, що починаю розуміти та розбиратись у взаєминах — хтось перевзувається, вилізають якісь "темні сторони" й оце все, за що ненавиджу колективи. А просто в тому, що є принаймні якась "база", яку необхідно виконувати. З дня в день те саме, але це дає якесь відчуття стабільності.
З новин: я працюю. На касі в пекарні, як й хотіла. В тій, в якій хотіла.
Чи складно? Однозначно. Дуже багато часу йде на це все, мінус спина, мінус можливість займатись чимсь іншим вдома, мінус купа вихідних, але це принаймні не завод.
Повторюю це кожен раз, поки що працює.
А от зі спиною треба щось робити. Після роботи відвалюється, посиджу - відвалюється, але тут на прийом я потраплю в кращому випаду через рік, навіть якщо піду до лікаря.
Czy znajdzie się coś gorszego? Oczywiście
Вітайте вчергове безробітну людину. Це вже третя моя робота в Польщі. Якщо робити для себе певний топ, то вийде щось схоже на:
3. Bonprix
Абсолютне собаче лайно, де ти маєш мати швидкість грьобаного автомата, щоб робити план. Текучка там неймовірна, а сама робота до блювоти одноманітна.
Протрималась місяць й радісно дізналась, що не подовжують умову.
2. Compin Polska
Завод, де працюю зараз. Непогане, немає мінімальних норм конкретно на моєму робочому місці. Та й сама робота не надто складна та не така монотонна, як складання ганчірок на Бонпрікс.
Але йобаний графік. Я прийшла на дві зміни 5\2 по 8 годин. Ідеальний варіант для мене. Буквально за тиждень чи щось біля того змінили на три зміни по 8 годин 5\2. Додалась нічна зміна, що виносило мене з життя, з відносно адекватного морального стану та зі спілкування з малим. З початку року вони вирішили зробити ще гірше: 12 годин, 3\3. Три зміни в день (6:00-18:00), три вихідних, три в нічну (18:00-6:00) й три вихідних.
Три нічні підряд по 12 годин я просто не вивозила ніяк. Ще й малий часто сам вдома сидіти мав, бо мама теж працює по змінах.
Зате umowa o prace.
1. Z pieca rodem
Пекарня-кондитерська, де працювала на касі вже через тиждень після евакуації в Польщу. Щоправда, працювати в суботу не те щоб мене надто тішило, але всього 8 годин, максимально немонотонна робота й можливість пожувати якісь смаколики.
З мінусів - umowa zlecenia, що означає жодних виплат за лікарняні та неможливість брати оплачувані вихідні.

Тепер буду шукати нові варіанти та поповнювати свій перелік робіт, які спробувала. Досвід такий досвід.
To tylko mój pułap
Вже й не пам'ятаю, коли тема майбутнього чи власної кар'єри не викликала внутрішньої тривоги й розпачу. Є люди, що мають круту роботу і живуть максимально комфортне життя у фінансовій стабільності. Є ті, хто не бачить себе не на робочій спеціальності і їм цілком комфортно в тому.
А є ті, хто розуміє, що практично за 30 років життя так і не почав з себе щось представляти, але й не витримує фізичної праці. До цих останніх відношусь і я.
Не стала спеціалісткою ні в чому, не вмію працювати руками, морально не витримую більш як 8 годин праці на добу. Принцеса, яка так і не знайшла свого місця. Та й навряд зробить це, бо в цій країні достатньо своїх "принцес", тож доведеться тинятись від заводу до магазину.
Ніби всрала кращу половину свого життя й так не витягла з нього нічого корисного, окрім схильності до саморефлексії, тривожності та депресивності. Прекрасна компанія до другої половини життя.
Не хочу думати, що буде далі, бо очевидно одне: краще далі вже не буде.
07.12?
Ранкова ненависть до всього - то вже власне щоденної рутини. Знову повернулась в цей стан. Зате тепер мені відомий його рецепт: фізична втома плюс шестигодинний сон, після якого відчуваєш всю несправедливість цього світу на собі. А, ще завузьке взуття, бо гарні чоботи в цьому світі не мають належати квадратноногим (я та сама невдаха, що має однакову довжину і обхват), тож страждаємо.
To nie jest na zawsze
Виявляється, запорука непоганого настрою перед роботою - двотижневий лікарняний із повноцінним 8-10 годинним сном, часом для відпочинку і самотерапії та серіал Венздей. Останнє звучить дивно, та не питайте.
Насправді це скоріше нагадування собі майбутній, що відчуття це назавжди тільки в голові. Головне добре висипатися та вірити в ЗСУ, бо війна не може тривати нескінченно довго. Страшно виловлювати в голові цифри на кшталт 8 років, 10 років тощо, але це знову повертає до істини. Все у тебе в голові.
Цього тижня працюватиму з коліжанками, яких терпіти не можу. Це теж не на завжди, тож варто видихати і відповідати їм спокійно. Думка "а якщо звільнять" не допомагає зібратись купки, тож плювати. Не остання робота в Лодзі.
Odległa przyszłość
Часами починаю думати, що в мене біполярний розлад чи просто якась дивна вдача. От сьогодні мене ніби хитало на гойдалках від розпачу і небажання кудись виходити або щось робити аж до активності та впевненості у власних силах (хоч зараз виходь на роботу і став на місце тих двох...). Навіть майбутнє перестало здаватись таким темним, непролазним та лячним.
І що далі? А далі мене знову хитне до розпачу і впевненості вже у власній нікчемності, неспроможності та відсутності майбутнього в цілому.
Ось такі "веселі" гойдалки.
Як затриматись принаймні десь посередині? Не знаю. Пробую писати принаймні власні думки. Найсмішніше те, що такий спосіб я обирала декілька разів, коли була в дупі та потребувала… не порятунку, назвемо це допомогою. Так, потребувала допомоги. А потім ті щоденники зникали. Саммер (ще той, 10 років тому), тейсті, що теж видалився повністю.
Залишились лише окремі спогади, що можуть бути далекими від реальності. Можливо і цю сторінку очікує та сама участь. Через декілька років її видалять, а події залишаться далекими спогадами…
І знаєте що? Я буду тому безмежно щасливою.
Dobry wieczór na kolejny problem
То що, тепер я знову безробітна, доброго вечора. В принципі це сталось ще в понеділок, але якесь розуміння (і загони на цей рахунок, ага) стартує саме відсьогодні.
Я фізично не встигаю робити норму, тому це було очікувано. Але крім мене звільнили й дівчину, з якою ми добре ладнали і яка ту саму норму робила дійсно добре. Можливо вони набирали людей виключно для того, аби в сезон наробити гарні об'єми.
Добре те, що ми поки не орендуємо квартиру, а живемо… ну, якось. Погано, що наступного місяця треба вже домовлятись за оренду, а зарплатні можливо не буде. Хоча може я зовсім скоро щось знайду, але не впевнена. Коротше, ситуація знову близька до дупи.

Крім того питання відносин знову підіймалося. Розмовляли декілька годин. Мене не влаштовує, що партнер максимально відірваний від реальності (в моєму розумінні, бо моя психіка працює інакше) та взагалі в моїй голові близький до малороса (принаймні "аполітичністю"), а його – моя «агресивна пропаганда». Були деякі й інші проблеми, але я насправді не впевнена, що він розуміє, як їх вирішити або просто не буде цього робити.
Якщо за два чи три роки чувак так і не пішов по лікарях через проблеми з лібідо і відсутністю регулярної ранкової ерекції, живучи зі мною разом, то навряд він це зробить, коли я в іншій країні. Хоча б до психіатра дійшов через підозру на депресію і те слава богам.
Не знаю, що вийде з цього всього і чи протримаються ці відносини ще… не знаю, кілька років? Але поки що все зовсім не радісно і викликає в мене неоднозначні емоції.
Złożony (trudny?) okres na pracę
Місяць. Вже місяць я працюю фізично і можу сказати одне: я, бляха, на це не заточена. І тут не про «я у мами особлива квіточка», а про те, що із всіх чеснот швидкість навіть поруч зі мною не стояла.
Я. Блять. Не можу. Робити. Швидко.
Норма на моєму складі – 600 шт/день. Не уявляю, як дівчата її роблять. А тим паче – роблять більше. Мій максимум до якого змогла дійти ціною вилазок в туалет і попити – 315 шт. Я просто не можу фізично робити швидше. Ну ніяк. Ні під загрозою звільнення, ні під стресом (навпаки ще більше уповільнююсь), ні-я-к. І це проблема, бо тут особливо нікого не тримають. Ти – буквально гвинтик, який з легкістю змінюють, якщо працюєш якось не так.
І це для мене така дичина… Я звикла, що мене цінують, що входять в положення і створюють нормальні умови. Що я – людина, а не функція. Тут все абсолютно інакше. Дикість.
Сьогодні хотілось одночасно плакати, кричати й кинути все. Думка «Не витримую, я так більше не можу просто» свердлила голову весь час. Зараз емоції вщухли, але їх посмак лишився.
Не знаю, що буду робити із цим всім. Поки що хочеться удавати, що все в порядку. Хоча це взагалі не так.
Kurwa ja pierdolę
Вибачайте, але я заїбалась. Є два стани: я працюю або я втомлена. Третій – сон, але в нього свої контексти. Ніколи не працювала фізично і навіть не могла подумати, що буду настільки виснажена на другому тижні. на першому це було очікувано і зрозуміло, але на другому? Де ж ті обіцяні «втягнешся» та «звикнеш»?
Прийшла з малим додому, поки він пішов в туалет присіла на ліжко. І заснула. Був такий старенький вже фільм «З 13 в 30» чи щось в тому ключі, а в мене відбулося із 27 в 72, здається.
Це все через графік. Вставати о четвертій ранку, враховуючи мою любов до півночі – така собі запорука здорового сну.

Ще й день народження малого цей. Домовитись за подарунок (польською, знову ж), забрати його, набрати набір солодощів на школу (як добре, що в класі всього 15 осіб), подумати про святкування… Голова вже трохи пухне. Як і ноги,
І як же кепсько без інтернету, але пан так нічого і не відповів конкретного щодо цього. Можливо чекає, доки ми таки почнемо орендувати цю квартиру?.. Сподіваюсь, що ми таки це будемо робити.

Добре, дам собі пів годинки на каву з книгою і піду в супермаркет, купити трохи їжі та чогось малому на завтрашню wycieczkę.