Часами мені тяжко спілкуватись з мамою, адже більшість тем стосується або роботи, або акцій в магазинах, або це просто перебільшено довгі діалоги на тему їжі.
Взагалі мені здається, що останнім часом їжею ми намагаємось компенсувати купу всього: замість отримання дофаміну від прогулянок, поїздок чи нового досвіду ми витрачаємо купу ресурсів на їжу. Що з тим робити чисто теоретично уявляю, але коли це стосується якоїсь практичної сторони, то тут у мене виростають лапки. Бо в мене й самої немає жодного бажання десь виходити, кудись йти, збиратись…
Складно жити разом з батьками. До того ж з якими є колосальна різниця в поглядах, зацікавленостях й… не знаю, ментальностях?
Здається, час знову починати разом дивитись серіальчик.