Дивно про це говорити, але я цілком розумію, що не встигаю за сучасним світом. Не у всьому звичайно, але ментально я вже ближче до тих, хто радше стогнатиме про морозиво за гривню та "поверніть мій 2007/2010/2012", аніж розбиратиметься з тим, що там зараз на хвилі хайпу.
Взяти навіть такий банальний приклад, як особистий щоденник в інтернеті. В моєму підлітковому віці їх вів будь-хто, кому під силу скласти більш як три думки підряд. Втім, для тих, кому не вистачало наснаги назбирати думки самостійно, завжди був "аск.фм". (Звичайно, у моєї нарцисичної світлості були обидва) Бо ж кожному щиро хотілось бути цікавим, популярним, почутим. Або просто подобався сам факт того, що твою сиру мішанину з ниття, підглянутих слів і глибоких підліткових думок хтось читає.
Зараз ця потреба сучасних людей нікуди не поділась, ба більше вона загострилась й зросла в масштабах. Тепер недостатньо просто писати щоденники та відповідати на питання подружок. З'явилась потреба в демонстрації, подекуди болючій фіксації на питанні "наскільки успішною/щасливим/розумною/гарним я виглядаю" та й бажання цікавити інших нікуди не поділось. Тепер текст відходить на задвірки, втрачає цінність перед картинкою. Навіщо читати три абзаци про внутрішні переживання, коли можна витратити 15-30 секунд на мемний тік-ток, що дасть приблизно ті ж байти інформації. Не так глибоко? Можливо, та знайдеться багато охочих посперечався, або вас просто назвуть графоманом-душнілою.
Зараз на платформах, де панує монополія текстів, практично не залишилось людей. Вони є, але кількісно їх значно менше, та й активні вони лише хвилями, як от я до прикладу. Швидкий дофамін перемагає і в наш час це цілком очікувано. Але особисто для себе я завжди залишусь тією самою графоманкою-душнілою, що сумує за мороз активними й цікавими текстовими щоденниками в інтернеті.