Как сказал наш студио-менеджер: «Никаких русских мы на работу не берём, ни родственников, ни знакомых, ни хороших русских. Хорошие русские - мертвые русские, а они не работают.»

"Останні тижні приємно було писати про "нормалізацію життя" (жахливе словосполучення, яке насправді нічого не пояснює і нікого не заспокоює) в місті - про кожен нововідчинений магазин чи ресторанчик, про світлофори, що знову запрацювали, про містян, які повертаються до домівок. А ось зараз і писати про це не надто випадає. Бо нормалізація насправді дуже умовна і вкрай небезпечна - з одного боку площі по периметру знову заставлені дорогими автівками, й підлітки знову стрибають на цих своїх жахливих велосипедах для стрибання, а разом із тим постійні обстріли - в самому місті й на передмістях - роблять цю ілюзію нормального життя в теплому сонячному місті зовсім примарною й печальною.

Життя в Харкові нагадує нині проживання в комунальній квартирі з сусідами-пияками. І якщо сусіди-пияки нині, в цей момент, не громлять посуд на кухні, значить, вони ще просто не прокинулись після вчорашнього. Якщо ніде не прилітає, значить наші сусіди-пияки просто підвозять зброю. Не найприємніше відчуття, але що ж - міняти місце проживання ніхто не збирається, забагато честі для сусідів-пияків.

Харків увечері зовсім тихий і порожній. Літо, хай і зимне, не надто пекуче, вже заповнило собою вулиці. Небо над містом велике й таємниче. Вечори вже по-літньому глибокі та безкінечні.

Відпочивайте, дорогі брати і сестри. Завтра прокинемося ще на один день ближче до нашої перемоги."

Сергій Жадан

В Краматорську дали воду, буду це вважати за хороший знак
Зробила собі ще купу планів на «після перемоги»

Єдине що мене лякає, це повернутися в Україну і знов почути рускую музику, або занадто багато російської на вулиці. Сумно що в Україні від руснявого вайбу нема де ховатися. Коли ти сам частина цього вайбу то якось легше живеться.
Хоча, тут все логічно, завжди важко брати відповідальність за себе і свої дії, але по інакшому неможливо, бо буде деградація і крінж.

а ви теж поступово починаєте вже думати українською навіть коли до цього так ніколи не робили?

багато разів поривалася щось сюди написати.
про відчуття провини.
про злість та роздратування.
про думки.
мільйони думок.
про те, як далі жити те життя.
про втрати. про війну, розруху та постійний біль.
про застуду і декілька днів ну дуже поганого самопочуття.
про хлопчика з роботи та наш обмін музикою та фільмами.
про тебе звичайно.
про те, що не знаю, як нам бути далі та що мені з тобою робити.

варто почати шукати психолога.
сьогодні криє більше, ніж завжди.

когда ты ничего не пишешь в бложик, включая тайный, тебе либо слишком хорошо, либо так плохо, что даже нет сил поныть.

от сидячей работы с недавнего времени болит поясница — вчера сделала зарядку, надо завести привычку. почитала про грыжи и прихуела, потому что у меня реально по утрам немеет нога. думаю купить абонемент в бассейн. почему блин нельзя нормально жить? а то пока в жопу петух не клюнет… из смешного вчера: краем глаза заметила, что моча, блин, розово-красная! думаю, ну все. кабзда. приехали. а потом вспоминаю, что ела свекольный салат. вот тебе и здоровое питание